У западноевропеском среденевековом суспільстві Майстер Цеху займав мабуть найвище місце, доступне для недворянина. Хіба що церква давала хоча й примарні, але все-таки шанси для ще більш високої кар’єри. Спочатку художники входили в цех в залежності від того, з яким матеріалом вони працювали. Архітектори входили в цех каменярів. Скульптори входили в цех каменярів. (Для довідки, муляри займалися фундаментами і зведенням стін, каменотеси займалися склепіннями, вікнами і з відомого часу вуличної вымосткой). Ті, хто працював з металом, входили в цех ковалів і ливарників.
Художники найчастіше входили у цех ткачів (якщо писали на полотні) або в цех красильщиков (оскільки працювали з фарбою). Пізніше художників виділили в окремий цех.
Втім, структура цехів не була всюди однаковою. Наприклад в Італії художники (за винятком окремих вузьких спеціалізацій, як наприклад мозаїка) не входили в цехову структуру і ставилися тому до так званих вільних професій.
Всупереч поширеному уявленню, Майстер Цеху мав досить високим ступенем свободи творчості. Хоча існували відомі канони зображень, библеским персонажам, святим і особливо фігур у масових сценах придавались риси шановних людей, друзів і знайомих, а то й просто перших-ліпших з примітною зовнішністю. Проте розміщувати на свої твори своє власне зображення досить довго вважалося нескромним. Автопортрети є свідченням високої самосвідомості та соціального становища майстрів.
Я хочу розповісти про ранніх автопортретах, але дуже важко вибрати тимчасові рамки, які підходять під визначення «ранній». По ідеї верхньою межею могло б стати Возраждение, коли автопортрет став звичайним являением. Але Відродження не настав всюди одночасно. Тому я вибрав період з 1430 по 1530 рік.
Більшість наведених прикладів відносяться до німецькомовної середньовічної культурної середовищі. По-перше, я з нею краще знаком, оскільки зараз живу в Німеччині. По друге, скільки я знаю, в інших країнах у зазначену епоху автопортрети майстрів практично невідомі.
Чудовим Майстрам минулого я присвячую цю невелику статтю.
1. Петер Парлер (Автопортрет приблизно 1380)
Петер Парлер
Маттіас з Аррас
Венцель з Радця
Петер Парлер (Peter Parler, 1330 – 1399) походив з сім’ї майстра цеху каменярів (Генріх Парлер працював при келнском Соборі), і був одружений на дочці іншого майстра. У 1356, незважаючи на свій юний вік та відсутність досвіду великого будівництва, Петер був призначений керівником будівництва Собору Святого Віта в Празі. Карл 4 провів кілька днів у Гмунде, де жив Петер, бачив його роботу і вона йому сподобалася, що він одразу довірив йому гігантський проект.
У 1375 – 1385 роках Петер Парлер створив серію портретів членів імператорської сім’ї, архітекторів і господарських керівників будівництва (Венцель з Радця і Бенеш з Вайтмюля), яка нині перебуває на хорах Собору Святого Віта. Серед портретів будівельників, крім автопортрета, там є портрет його найближчого співробітника Маттіаса з Арраса.
Має сенс звернути увагу на спеціальний знак, що прикрашав груди архітектора – символ косинця, згодом став одним із символів Суспільства Франкмасонів.
2. Конрад Einbeck (Автопортрет приблизно 1425 року)
Про життя і творчість Конрада Айнбека (Conrad von Einbek, 1360 – 1428) відомо дуже мало. У 1388 р. він став керівником будівництва церкви Святого Моріца в місті Халле. Близько 40 років він створив свій автопортрет, який і понині перебуває в цій церкві.
3. Мадерн Гертенер. (Фвтопортрет приблизно 1428 року)
У 1398 році Мадерн Гертнер (Madern Gerthener, 1360 – 1430) став головним будівельником міста Франкфурта на Майні. Це означало, що він відповідав за утримання і модернізацію міських укріплень. У процесі модернізації однієї з міських веж (Эшенхаймеровская Вежа, єдина, що збереглася і понині) в 1426-28 роках він помістив свій автопортрет на в’їзної арки.
4. Ханс Бургхаузен (Автопортрет 1428 року)
Коли Ганс Бургхаузен (Hans von Burghausen, 1350 – 1432) в 1406 році став керівником будівництва церкви Святого Мартина у місті Ландсхуте, він був вже досить заслуженим майстром. Наскільки цінувалися такі майстри, говорить той факт, що йому подарували будинок у місті, лише б умовити взятися за справу. Автопртрет Ганс став виконувати незадовго до смерті. Він залишився незакінченим і був завершений його сином у 1432 році. У 19 столітті автопортрет став частиною пам’ятного знака, вбудованого в стіну церкви.
5. Лоренцо Гіберті (Автопортрет приблизно 1439)
Ворота, створені Лоренцо Гіберті для Баптистерія Собору Діви Марії у Флоренції часто називаються першим твором епохи Відродження. Вигравши відомий конкурс у Бруннелески, Гіберті поставився до почесного замовлення як до годівниці, затягуючи роботи, як тільки можливо і постійно отримуючи з казни аванси і покриття витрат. Всього на створення 4 стулок у нього пішло 50 років, що для такого проекту навіть і для середньовіччя нмало (схожі роботи виконувалися за 6 – 10 років). Не дарма він помістив на стулці Східних (так званих Райських) Врат своє зображення.
6. Микола Герхард з Лейдена (Автопортрет приблизно 1465 року)
Микола Герхард (Niclas Gerhaert van Leyden, 1430 – 1473) був дуже відомим майстром, що працювали в багатьох містах (Трір, Баден-Баден, Страссбург, Відень). Під час перебування у Страсбурзі в 1450 – 67 роках він виконав свій автопортрет, який нині зберігається в Музеї Собору.
7. Йорг Сирлин (Автопортрет приблизно 1472 року)
Йорг Сирлин (Jorg Syrlin, 1425 – 1491) за цехової структурі належав скоріше до теслям. Він був меблярем і скульптором по дереву. Його найкращою роботою є серія скульптур, що прикрашає стільці членів капітулу собору в Ульмі. Серія відрізняється рідкісною для середньовіччя нехристиянської тематикою – Піфагор, Птолемей, Цицерон, Сенека, Вергілій, Теренцій.
Точно відомо, що в образі Вергілія Йорг Сирлин зобразив себе.
8. Адам Крафт (Автопортрет приблизно 1494 року)
Хоча Адам Крафт (Adam Kraft, 1455 – 1509) очевидно був одним з провідних майстрів каменотесів міста Нюрнберга, про його життя мало що відомо. У 1493 – 96 році він спорудив у церкві Святого Лоренца величезну дарохранильницю заввишки понад 20 метрів. У підставі її він зобразив себе з молотом і різцем, тримає споруда на своїх плечах.
9. Тільман Ріменшнайдер (Автопортрет приблизно 1507 року)
Тільман Ріменшнайдер (Tilman Riemenschneider, 1460 – 1531) вважається одним з кращих скульпторів пізньої готики. Він домігся великих успіхів, з 1520 по 1524 рік він був бургомістром міста Вюрцбурга. В 1525 році, під час селянського повстання він перейшов на бік повсталих. Після придушення повстання він був заарештований, підданий тортурам (йому зламали обидві руки) і позбавлений майна.
В 1505 – 1510 роках він працював над різьбленим вівтарем для церкви Марії міста Крелинга. Збоку вівтаря він помістив свій автопортрет.
10. Петер Вішер (Автопортрет приблизно 1513 року)
Петер Вішер (Peter Vischer, 1455 – 1529) вважався кращим німецьким майстром ливарником свого часу. У 1507 році, коли він отримав замовлення на створення релікварія (гробниці) Святого Себальда, він працював тільки на замовлення вищих ієрархів, світських і духовних. Під час роботи, що тривала до 1519 року, він виконав так само і свій автопортрет, з інструментами своєї професії – фартухом, молотком і зубилом.
11. Антон Пільграм (Автопортрети приблизно 1513 року)
Антон Пільграм (Anton Pilgram, 1460 – 1515) очолював каменотесную майстерню Собору Святого Стефана у Відні всього 4 роки, з 1511 р. по 1515. Тим не менше він залишив в інтер’єрі відразу 2 своїх автопортрети, один на Кафедрі та іншої біля основи органу.
12. Ханс Швайнер (Автопортрет приблизно 1518 року)
У 1507 році Ханс Швайнер (Hans Schweiner, 1473 – 1534) став начальником каменотесной майстерні церкви святого Кіліана в місті Хайльбронн. На його частку довелося зведення вежі з 1507 з 1539 роки. Біля основи зовнішньої сходи башти він і помістив свій автопортрет.
13. Майстер Авраам (Автопортрет ймовірно 1432 року)
Згідно з легендою, Магдебурзькі Ворота потрапили в Новгород з Стокгольма (тоді по російськи він називався Сигуна). Однак створені вони були в Німеччині, в Магдебурзі, в 1153 році. Їх наявність в Новгороді вперше згадується у другій чверті 15 століття, коли вони були відреставровані новгородським Майстром на ім’я Авраам і перенесені в Західний портал Софійського Собору, де вони перебувають і нині. Ймовірно в цей час Майстер Авраам і помістив на Ворота своє зображення, випадок в Російській культурі зовсім винятковий. Судячи з того, що він тримає ковальські щипці, Авраам ставився до цеху Ковалів. Хоча в Росії не було такої жорсткої цехової системи, як у Західній Європі, Новгородська Республіка перейняла чимало рис пристрою вільних західноєвропейських міст, з якими знаходилася у тісному контакті.
У залежності від роду занять Майстра в Росії або були чимось на зразок вільних підприємців (в основному будівельники) або того чи іншого роду службовцями (іконописці, ливарники і т. д.)
Знадобилося 300 років, перш ніж в Росії з’явився наступний автопортрет Майстра – автопортрет художника А. М. Матвєєва з дружиною, 1729 рік.
14. Перші у своєму роді
Перший дійшов до нас художній автопортрет – автопортрет Яна ван Ейка 1433 року.
Перший жіночий автопортрет – автопортрет Катаріни ван Хемессен, 1548 рік. Всього вона написала 3 автопортрети, один з них знаходиться в Ермітажі.