Хрещення Русі (2 фото)

80

Хрещення Русі – одне з найважливіших культурних подій у історії Стародавньої Русі. Воно поклало кінець язичницької і початок християнської історії Росії. Хрещення Русі відбулося в кінці IX століття, зусиллями, які зробив Князь Володимир у ході утвердження християнства як державної релігії. Хрещення Русі не проходило безболісно для російського народу і було пов’язане зі значним опором нової православної культури. Не дивлячись на те, що хоча фактично, масштабне Хрещення Русі почалося лише в IX столітті, передумови для цього події, з’явилися вже давно. Землі і народи, об’єднані назвою Давня Русь, дізналися християнство задовго до 988 р., коли його офіційно прийняв Князь Володимир.

Існує припущення, згідно з яким русів, які перебували під владою хазар, вперше хрестили просвітителі слов’ян Кирило і Мефодій під час своєї подорожі в Хазарський каганат у 858 р.

Спочатку, дорогу християнства до самого серця київського князівства Русі проклала княгиня Ольга, вдова вбитого древлянами князя Ігоря. Близько 955 р. вона проникнулась християнством і прийняла хрещення в Константинополі. Звідти вона й привезла грецьких священиків на Русь. Однак християнство тоді не отримало широкого розповсюдження. Син княгині Ольги Святослав не бачив потреби в християнстві і продовжував шанувати старих богів.

Заслуга утвердження православ’я на Русі належить одному з його синів, Князю Володимиру. Прийняття християнства князем Володимиром не було вільно від політичних розрахунків. Візантійський імператор Василій II (976-1025 рр.), шукав союзника проти претендента на престол воєначальника Варди Фоки, звернувся за допомогою до Володимира Київського, погоджуючись видати за нього сестру Анну. Не прийнявши хрещення, Володимир не міг одружитися на принцесі, а такий союз високо піднімав політичний статус київських князів.

Союз з Візантією був необхідний для зміцнення зростаючого авторитету давньоруської держави. Для слов’ян, Візантія була таким же символом могутності, багатства і державного блиску, як і для інших суміжних держав, які тільки починали будувати і зміцнювати свою державність. Союз з Візантією відкривав необхідні перспективи як для подальшого військового, так і економічного зростання.

Найбільш поширена версія обставин Хрещення Русі така. Володимир відправив на допомогу Василю II дружину, чисельністю близько 6 тис. чоловік, але греки не поспішали виконувати обіцянки. Князь «поквапив» їх, взявши місто Корсунь (Херсонес), який не без деякої іронії був запропонований ним як віно — викуп за наречену.

Імперії залишалося тішити самолюбство лише тим, що формально вона набувала нового підданого. Київський князь отримував третьорядний придворний титул, автоматично вводить тим не менше його в ієрархічну систему імперії. «Дипломатичний» шлюб руського князя і візантійської принцеси міг до того ж надовго забезпечити північні кордони Візантії, а переважання на перших порах грецьких священнослужителів на Русі надавало Цесарограда (Константинополю) можливість впливу на непередбачуваних русів авторитетом Православної Церкви.

В кінці літа 988 р. Володимир зібрав усіх киян на березі Дніпра і в його водах їх хрестили візантійські священики. Ця подія увійшла в історію як хрещення Русі, ставши початком тривалого процесу утвердження християнства на руських землях. Руські літописи містять легендарні відомості про вибір віри князем Володимиром.
Крещение Руси (2 фото)

Перекази по-своєму відобразили реальну картину дипломатичної активності київського великокняжого двору. Крім Візантії він підтримував контакти з Хозарським каганатом, Римом, західноєвропейськими країнами, мусульманськими народами, південними слов’янами. Ці відносини були пов’язані з пошуком шляху державного розвитку, і з визначенням політичної, культурної та духовної орієнтації Києва.

Серед причин, які визначили вибір саме Візантії зразком державного будівництва, важливу роль зіграло пишність православного священнодійства. У літописі наводяться враження російського посольства про богослужінні: Царьградском храмі посли, за їх словами, не знали, на небі чи на землі. Неземною красою храмів, благолєпіє служби вразила їх Візантійська Церква. Незадовго до цього, розповідає «Повість временних літ» під 986 р., князь Володимир розмовляв з послами з Волзької Булгарії про іслам, з місіонерами з Риму, з хазарськими проповідниками іудаїзму і з «грецьким філософом» — православним місіонером.

Особливо князю сподобалася промова філософа, і він став схилятися до православ’я. Після хрещення, яке, за переказами, Володимир прийняв у Корсуні, суворий правитель і воїн, який проклав шлях до вершин влади в жорстокій міжусобній боротьбі, мав шість дружин (не рахуючи близько восьмиста наложниць), не перешкоджав раніше людським жертвопринесенням, щиро прийняв вчення Церкви про гріх, слова Христа про любов і милосердя.

Хрещення змінило Володимира. Він навіть всерйоз намірився ввести нечуване доти в людській історії нововведення — скасувати смертну кару для розбійників, боячись гріха. Правління Володимира відзначено появою на Русі християнської благодійності, вихідних від державної влади. Князь сприяв влаштуванню лікарень та богаділень (притулків для старих та інвалідів), дбав про їжу для незаможних киян. Державну підтримку отримали будівництво та оздоблення храмів, була створена перша школа, почалася повномасштабна підготовка руського духовенства.

Звичайно, насильницька християнізація і знищення стародавніх язичницьких святилищ зустрічали часом шалений опір народу і жрецтва. Однак, в силу того, що перші російські християнські священики виявляли лояльність до асиміляції язичницьких традицій православних. Все це призвело до створення самобутньої православної традиції. І в результаті, християнство сприяло загальному розвитку культури, створення пам’ятників писемності, мистецтва та архітектурного зодчества Давньої Русі.

Російська Православна Церква В X—XI ст. перші єпископії-єпархії які утворила Російська Православна Церква, крім Києва були розміщені в Новгороді, Ростові Великому, Білгороді (нині село Білгородка неподалік від Києва), Юр’єві (нині місто Біла Церква), Чернігові, Володимирі-Волинському. Спочатку, Російська Православна Церква підпорядковувалися Київської митрополії. Митрополит сам призначав єпископів, міг скликати помісні собори. Церковний устав князя Володимира надав Київської митрополії великі права. Так, сфера церковного суду була значно ширшою, ніж у Візантії: йому підлягали, зокрема, багато справи, пов’язані з сімейними відносинами.

Це повинно було сприяти перетворенню моральних засад суспільства на християнських засадах. Авторитет Церкви в середовищі, де були сильні дохристиянські вірування і традиції, спочатку підкріплювався великими земельними володіннями. Це зрівнювало Церкву в правах з представниками вищих соціальних верств. Тим самим вживалися заходи до того, щоб церковні ієрархи не потрапляли в залежність від свавілля місцевих князів і бояр. Православна культура Візантійська православна культура швидко прищепилася на Русі і дала потужні пагони.

Цьому немало сприяло існування вже розвиненого слов’янського византинизма — «ославяненной» візантійської православної культури. Центром слов’янської культури в той час була Болгарія, з якою Київська Русь мала стійкі зв’язки. Швидко розвинулася самобутня російська письмова традиція. Вже через півстоліття після хрещення Русі перший митрополит Київський Іларіон створює твір видатних літературних достоїнств. У його «Слові о Законі і Благодаті» виражене усвідомлення того, що єдність Русі невідривно від «благодаті та істини», отриманих у Христі.

«Слово» святителя Іларіона висловлює гарячу «похвалу кагану [князя] нашому Володимиру», через якого покликаний Богом «російська мова» — народ Русі. Справжнім літературним витонченістю не менш, ніж духовною силою, відрізняються проповіді Кирила, єпископа Туровського — талановитого церковного письменника XII ст. За Ярослава Мудрого (1019-1054 рр..), сина Володимира, Київ став одним із європейських центрів культури. Розподіл шкіл і перекладацтво набули значного розмаху. Діти та онуки самого Ярослава добре знали візантійську літературу; про це свідчать, зокрема, твори Володимира Мономаха, онука Ярослава Мудрого.

Проте, не дивлячись на те, що Русь була хрещена, прості люди продовжували шанувати руські поганські традиції, поступово пристосовуючи їх до християнських. Таким чином і виникло російське православ’я – химерне поєднання слов’янського язичництва і християнства. Не дивлячись на це, Хрещення Русі продовжує залишатися одним з найбільш значних подій в історії російської культури.
Джерело

Нема Комментарів