Назва фортепіано утворено від двох італійських слів forte і piano, якими в музичній грамоті позначають голосний чи тиху гру. Назва відображає перевагу інструменту перед своїм попередником, клавесином, а саме можливість використовувати динаміку звуку. Клавесини не тільки мали постійний рівень гучності, але і нетривалий і швидко згасаючий звук.
Молоточковий механізм сучасного фортепіано був винайдений італійським клавесинным майстер Бартоломео Крістофорі приблизно в 1709 році. У 1711 році такий механізм був описаний Сципіоном Маффеи, італійським поетом і мистецтвознавцем. В той же час і був створений клавесин з новим механізмом. Він був названий «gravicembalo col piano e forte», тобто клавесин з тихим і гучним звуком. Згодом за інструментом закріпилася назва піанофорте, а пізніше — фортепіано. З 1760-х років фортепіано було вже поширеним інструментом у всіх європейських країнах.
З XVIII століття конструкція фортепіано зазнала значні зміни. У сучасному вигляді інструмент має резонансну деку, струни, клавішні механізми, чавунну раму, педалі, опорні конструкції та інше — всього близько 12 тисяч деталей, з них 10 тисяч рухомих.
Незалежні дослідження показують, що навчання грі на фортепіано благотворно впливає на дітей, вони мають кращу успішність з інших предметів, більш дисципліновані, мають терпіння і кращу координацію. Німецькі вчені встановили, що мозок піаністів має ще й більшою продуктивністю. А навчатися грі на фортепіано або на іншому клавішному інструменті тільки у професіоналів своєї справи – таких як http://rock-academy.ru/Специализации/Клавишные
У 1732 році було написано перший музичний твір для фортепіано. Це була соната Лодовіко Джустини. У той же час більшість композиторів все так само орієнтувалися на клавесин, при написанні композицій. Орієнтуватися на фортепіано стали тільки у часи Моцарта і Гайдна.
Близько 70% деталей фортепіано складаються з дерева, інші його частини складаються з чавуну, міді, повсті та ін. Раніше в конструкції інструмента використовували і слонову кістку, з якої робили клавіші, але після винаходу пластику стали застосовувати його. З цим було пов’язано і англійське вираження “tickle the ivories”, що дослівно перекладається як лоскотати клавіші з слонової кістки. Це вираз означало грати на білих клавішах фортепіано.
До фортепіано відносяться роялі і піаніно. Їх головна відмінність у конструкції — у піаніно струни розташовані вертикально, а в роялях — горизонтально. Раніше існувало кілька різновидів піаніно, які сьогодні вже не випускаються (піано-ліра, піано-бюро, пірамідальне фортепіано, піано-арфа).
В Англії XIX століття пуритани в повсякденному житті забирали все, що могло здатися хоч трохи еротичним. Так, в опалу потрапили вигнуті різьблені ніжки роялів. Під час концертів їх накривали спеціальними чохлами, щоб ніхто навіть і подумати не міг про щось непристойне.
Три найстаріших фортепіано збереглися до наших днів. Інструмент 1720 року випуску можна подивитися в нью-йоркському Метрополітен-музеї, інструмент 1722 року випуску — римському Музеї музичних інструментів, а фортепіано 1726 року випуску — в Музеї музичних інструментів при Лейпцігському університеті (Німеччина).
Фортепіано по праву вважають головним серед інших інструментів. Причин цього багато, але головна полягає в діапазоні інструменту. Фортепіано охоплює весь спектр звучання інструментів оркестру, від найнижчої ноти басового фагота і до верхньої ноти флейти-пікколо.
