Цікаві факти про застільні традиції (7 фото)

0
43

Що таке «штрафна чарка»? У 4-5 ст. до н. е. давньогрецький бенкет стає своєрідним культом. Кількість страв і напоїв не регламентувалося, але існували правила етикету, які забороняють спізнюватися до спільного бенкету. До нас дійшли статути, де йдеться про те, що запізнився до настільки важливої події повинен заплатити.

«100 фронтових». Їх під час Великої Вітчизняної виділяв солдатам сам Ворошилов. Ще в 1940 році, коли радянські війська в 40-градусний мороз загрузли в снігу під Фінляндією, Ворошилов розпорядився видавати по 100 грам для підняття бойового духу, а також в якості зігріваючого засобу. Офіційний наказ про видачу «наркомівських» був виданий 22 серпня 1941 року Державним комітетом оборони СРСР.
Интересные факты о застольных традициях (7 фото)

Тост за здоров’я. Ще при Івані Грозному горілками було прийнято називати різні лікарські настоянки і зілля. Приймали такий міцний алкоголь виключно в лікувальних цілях. Тепер зрозуміло, чому «за здоров’я».

На трьох. В радянські часи чоловікові на обід було прийнято видавати рубль. А горілка коштувала два вісімдесят сім. Хочеш випити — шукай третього (звідси знамените «третім будеш?»). І навіть здача на сирок «Дружба» ще залишиться.
Интересные факты о застольных традициях (7 фото)

Гранований стакан. У XVII столітті такі склянки робилися із збитих між собою досочек, звідси і грані… Перший скляний гранований стакан був виготовлений в 1943 р. за ескізами Віри Мухіної. За іншою версією дизайн знаменитого склянки належить Казимиру Малевичу. Такий стакан відрізнявся підвищеною міцністю — при падінні з метрової висоти на тверду поверхню гранований стакан залишався цілим.
Интересные факты о застольных традициях (7 фото)

В ящику 20 пляшок горілки. У допетровську епоху основною мірою горілки вважалося відро. У часи Петра I у Росії з’являється пляшка, її запозичують з Франції. Оскільки стандартна пляшка мала обсяг 0,6 л. у відрі вміщувалося рівно 20 пляшок. На підставі цих заходів велася торговельна документація..
Интересные факты о застольных традициях (7 фото)

Порожню пляшку не можна ставити на стіл. Про це свідчить наступна легенда: привезли цей звичай козаки, які повернулися з Франції після військової кампанії 1812-14 рр .. В ті часи паризькі офіціанти не враховували кількість відпущених пляшок. Набагато простіше виставити рахунок — перерахувати порожні пляшки, що залишилися після трапези на столі. Хтось з козаків і зметикував, що можна заощадити, прибравши частину порожньої тари під стіл.

Ціпок на доріжку. Здавна на Русі мандрівники і подорожують користувалися особливою повагою. Бродяг не любили, а странніков шанували. Бо мандрівники ходили по білому світу не від неробства, а від душевної потреби — на прощу (прочани) ходили, по святих місцях, у справах родинним та торговим. Були спеціальні молитви перед початком мандрівки і після його благополучного завершення, були і звичаї, які твердо дотримувалися.
Мандрівники йшли від села до села, від одного заповітного місця до наступного, спираючись на ціпки. Посох був і опорою в довгих переходах, і захистом від звіра, від лихого зустрічного. Словом, це був один-супутник на багато випадків.
Интересные факты о застольных традициях (7 фото)

Мандрівники і подорожують перед довгою дорогою, невідомо що їм обіцяє, закидали торбинку на спину, брали в руки палицю й на хвилинку зупинялися біля хвіртки рідного або якому оселилась їх будинку. Тоді і подносилась чарка на ціпок. Зазвичай наливав її старший в роду. Першому — тому, кого чекала далека дорога. Наговори при цьому були різні, але обов’язково з побажаннями удачі: «Щоб білою скатертиною дорога стелилась», «Щоб лиха біда стороною обійшла», «Щоб нечиста сила з шляху не збила»… та інші з таким же змістом.
Часом чарку або кухлик в буквальному сенсі ставили на посох, на його верхній потовщений зріз. І уважно стежили: якщо чарка не перекидалася — це був добрий знак. Вирушає в дорогу повинен був випити чарку до дна, залишивши кілька крапель, які слід було виплеснути через плече — «змочити доріжку». Після цього чарка знову ставилося на палицю, але вже вгору денцем —мовляв, справу зроблено.

Стременная. Це дуже давній звичай, також пов’язаний з початком важкого справи — подорожі, полювання, ратного походу. Так і бачиться: легко схоплюється наш пращур-воїн в сідло, поправляє шолом, кольчугу, меч. Стремено йому підтримує стремена. І саме в цю останню хвилину прощання йому підноситься стременная чарка (чаша, кубок). Підносить чарку на підносі улюблена дружина. А після того, як чарка (кубок) випита, її воїн віддає стременному.
Интересные факты о застольных традициях (7 фото)

Закурганная. Осушити закурганную чарку — звичай козацький, степовий.
Интересные факты о застольных традициях (7 фото)
У старовину козачі станиці ставилися так, щоб поряд з ними — на основних дорогах — обов’язково були стародавні кургани. На них розташовувалися сторожові пости, вишки, сигнальні вогнища, які запалювалися в разі небезпеки.
За курганами починалася неспокійна степ, часом дика і необжитая, повна небезпек. І було прийнято проводжати шановних гостей і родичів саме «за кургани». А далі вже як доля з ними обійдеться…
Ця обов’язок — проводжати «за кургани» — належала молодим, сильним, хоробрим. І виходило щось на зразок почесного козачого ескорту, коли молоді козаки змагалися у відважності, демонстрували вправність, коней і зброю. Чим численніша був ескорт, тим більше пошани і поваги уезжавшим.
Нарешті, зупинялися там, де в таких випадках робили зупинки ще їх прадіди. Іноді «закурганная чаша» (штоф, кубок) пускалася по колу, часом розливали в похідні гуртки — кожному і обов’язково всім, і їдуть, і проводжаючим. Пити ж не неволили — це була справа особиста.
Пили ж «закурганную», як правило, без закуски, тому що тільки встали з-за столів, так і всі думки були вже про дорогу. Випивали під побажання удачі, обов’язково недовго мовчали, щоб випадково її не злякати, а потім довго дивилися, як несуться вдалину по степовій нескінченній дорозі вершники…

І на ціпок, і стременная, і закурганная — ці чарки, за звичаєм, выпивались завжди по одній і не повторювалися, так як подносились від чистого серця, а не від хмільних потреб.