Пророцтво 2339 року: чому науковий песимізм і політична короткозорість — погане поєднання
У світі, де новини про глобальні виклики бомбардують нас із тривожною регулярністю, легко піддатися песимізму. Недавня стаття, яка привернула увагу журналуНовий вчений, змусив багатьох людей справді замислитися: чи справді людство приречене на вимирання до 2339 року? Ця дата, передбачена демографами Девідом Суонсоном і Джеффом Таманом, на перший погляд здається абсурдною, але, як не дивно, вона змусила мене задуматися про глибші проблеми, ніж просто прогнози населення.
Спочатку я поставився до цієї новини досить скептично. Передбачення вимирання людства через 314 років — це, безперечно, смілива заява, яка потребує неймовірно переконливих доказів. І хоча методи, використані Суонсоном і Таманом, здаються досить науковими — метод когортних компонентів, метод Гамільтона-Перрі і навіть метод Еспеншейда-Теймана — їхня екстраполяція п’ятирічного періоду на наступні три століття здається, м’яко кажучи, ризикованою. Особливо враховуючи, що ця п’ятирічка охоплювала період з 2019 по 2024 роки, який, як ми всі пам’ятаємо, ознаменувався глобальними потрясіннями, які, безумовно, вплинули на народжуваність.
Але, поміркувавши, я зрозумів, що справа не в точності демографічного прогнозу. Справа в тому, що цей прогноз був відображенням ширшої тенденції – посилення наукового песимізму в поєднанні з політичною короткозорістю, що, на жаль, не сприяє пошуку реальних рішень.
Науковий песимізм: від реальності до параної
Науковий песимізм, безумовно, має підстави. Ми стикаємося з безліччю глобальних проблем: зміна клімату, виснаження ресурсів, пандемії, політична нестабільність і навіть потенційна загроза штучного інтелекту. Наука показує нам, чесно і без прикрас, похмуру картину майбутнього, якщо ми не змінимо своїх звичок і не знайдемо нових рішень.
Однак коли науковий песимізм перетворюється на параною, він стає контрпродуктивним. Замість того, щоб мотивувати нас діяти, це створює відчуття безпорадності та апатії. Прогноз вимирання людства до 2339 року, навіть якщо він базується на статистичних моделях, може стати пророцтвом, що самореалізується, якщо ми дозволимо йому паралізувати нашу волю до боротьби.
Я часто спостерігаю це у своїй роботі з молодими вченими. Вони сповнені ентузіазму та бажання змінити світ, але часто приголомшені новинами про глобальні проблеми. Вони відчувають, що їхні зусилля марні, що світ приречений і що немає сенсу навіть намагатися.
Ось чому так важливо пам’ятати, що наука – це не лише передбачення та попередження. Це також про надію та можливості. Наука дає нам інструменти, щоб зрозуміти світ і змінити його на краще. І хоча майбутнє може бути невизначеним, ми завжди можемо вибрати, яким воно буде.
Політична короткозорість: ігнорування реальності
Але науковий песимізм — це лише частина проблеми. Не менш важливою є політична короткозорість — нездатність політиків бачити далі наступних виборів і приймати рішення, які можуть принести користь майбутнім поколінням.
Прикладів тому маса. Президент Трамп назвав зміну клімату «шахрайством» і обіцянку Консервативної партії Британії скасувати Закон про зміну клімату – це лише дві ілюстрації того, як політичні інтереси можуть приховати наукові факти.
Така політична короткозорість не тільки шкодить навколишньому середовищу та майбутнім поколінням, а й підриває довіру до науки. Коли політики ігнорують наукові факти та приймають рішення, виходячи з політичних інтересів, створюється враження, що наука — це ще одна політична гра.
Виклик майбутнього: надія, наука та відповідальність
Так що робити? Як ми можемо уникнути похмурого сценарію, передбаченого Свонсоном і Теманом?
Я думаю, що відповідь полягає в трьох ключових елементах:
- Зберігаючи надію: Ми повинні перестати піддаватися песимізму і почати вірити в можливість створення кращого майбутнього. Це не означає ігнорування проблем, а означає зосередження на їх вирішенні та позитивних прикладах.
- Наукова підтримка: Ми повинні підтримувати наукові дослідження та освіту та сприяти науковій грамотності серед громадськості. Це допоможе людям зрозуміти наукові факти та приймати зважені рішення.
- Взяття на себе відповідальності: Ми повинні визнати свою роль у створенні майбутнього та нести відповідальність за свої дії. Це означає змінити свої звички, підтримувати стійкі практики та брати участь у політичному житті.
Пам’ятаю, коли я був студентом, мене дуже надихнув один із моїх професорів. Він завжди казав: “Майбутнє не визначено. Ми самі його створюємо”. І я думаю, що в цьому є велика частка правди.
Роздуми про розділ подяк
І, звісно, варто відзначити цікаве дослідження про розділи подяк у книгах із соціології. Це дослідження, безумовно, викликає питання про те, як ми визнаємо внесок інших у нашу роботу та як ми висловлюємо свою вдячність. Те, що автори-жінки писали довші подяки, ніж автори-чоловіки, є цікавим відкриттям, яке може говорити про різні підходи до визнання в науці.
Зрештою, цей анекдотичний факт лише підкреслює важливість визнання та вдячності в нашому житті. Ми повинні бути вдячні тим, хто нас підтримує, надихає і допомагає рухатися вперед. І, звичайно, ми повинні подякувати котам за те, що вони не наступили на клавіатуру під час написання цієї статті.
Висновок: не час для відчаю, час для дій.
Передбачення вимирання людства до 2339 року, безумовно, є тривожним знаком. Але це не час для відчаю, а час для дій. Ми повинні використовувати науку, надію та відповідальність, щоб створити краще майбутнє для себе та майбутніх поколінь. І, можливо, врешті-решт нам вдасться довести, що похмурі прогнози виявилися лише перебільшенням, а людство здатне подолати будь-які труднощі.
