Астрономи спостерігали подвійну зоряну систему, позначену як ZTF J2130, замкнену в стрімкій і руйнівній спіральній хватці, яка ще більше підтверджує теорію загальної теорії відносності Альберта Ейнштейна. Ця система, розташована приблизно за 4000 світлових років від нас, складається з білого карлика та субкарлика, яким судилося катастрофічно злитися в найближчі десятиліття.
Спіраль космічної смерті
Дві зірки обертаються навколо одна одної в неймовірно тісному обіймі, завершуючи один повний оберт трохи менше ніж за 40 хвилин. Білий карлик, залишкове ядро зірки, схожої на Сонце, і старіючий субкарлик вже гравітаційно взаємодіють, при цьому матеріал субкарлика притягується до більш щільного білого карлика. Ця взаємодія вражає не лише візуально; це жива лабораторія, щоб перевірити межі нашого поточного розуміння гравітації.
Орбітальний період системи неухильно скорочується — приблизно на дві трильйонні частки секунди кожну секунду, оскільки вона випромінює гравітаційні хвилі, брижі в просторі-часі, передбачені Ейнштейном більше століття тому. Ця втрата енергії пришвидшує зірки до неминучого зіткнення, що робить її одним із найкраще задокументованих прикладів такого процесу, який спостерігається на сьогоднішній день.
Полювання на гравітаційні хвилі
Вчені прагнули перевірити та вдосконалити загальну теорію відносності Ейнштейна з моменту її створення. Система ZTF J2130 надає унікальну можливість завдяки своїй близькості та швидкому розпаду. Очікується, що система буде достатньо яскравою для прямого спостереження і стане основною ціллю для обсерваторії гравітаційних хвиль LISA (Laser Interferometer Space Antenna), запуск якої заплановано на 2030-ті роки.
LISA зможе вимірювати гравітаційні хвилі, випромінювані системою безпосередньо, забезпечуючи подальше підтвердження передбачень Ейнштейна.
Що це означає?
Тривале спостереження за ZTF J2130 служить потужним нагадуванням про те, що навіть у міру розширення меж теоретичної фізики фундаментальні принципи, такі як загальна теорія відносності, залишаються вірними. Зрештою, злиття цих зірок призведе до вибуху на рівні наднової, який потенційно можна буде побачити неозброєним оком. Однак поки що система залишається унікальним вікном у сиру силу гравітації та остаточну долю подвійних зірок.
Це відкриття підкреслює важливість постійних астрономічних спостережень і теоретичного вдосконалення. З точністю, з якою ми можемо виміряти ці події, ми можемо перевірити не тільки теорію Ейнштейна, але й уточнити наше розуміння того, як еволюція зірок і гравітаційна взаємодія формують Всесвіт.
