Нові дослідження показують, що певні бактерії можуть вижити за екстремальних сил ударів астероїдів, потенційно дозволяючи життю поширюватися між планетами. Лабораторний експеримент, опублікований 3 березня в журналі PNAS Nexus, продемонстрував, що стійкий бактерій Deinococcus radiodurans може витримувати тиск, що імітує зіткнення з астероїдами, – тиск до 29 000 разів перевищує атмосферний тиск на рівні моря на Землі, – з 5
Експеримент з «Бутербродом»
Дослідники імітували удари астероїдів, вміщуючи D. radiodurans між двома сталевими пластинами і піддаючи їх впливу інтенсивного стиснення. Протестований тиск (від 1,4 до 2,9 гігапаскалів) був калібрований для відображення сил, які могли викинути мікробів з планети, такої як Марс, під час високошвидкісного зіткнення. Попередні дослідження показали значно нижчі показники виживання, але цей експеримент показав, що суттєвий відсоток бактерій не лише вижив, а й продемонстрував швидке відновлення.
Чому це важливо: Планетарне забруднення та пошук позаземного життя
Наслідки цього дослідження подвійні. По-перше, воно наголошує на необхідності крайньої обережності в місіях щодо повернення планетарних зразків. Якщо мікроби можуть прикріпитися до астероїдів, суворі протоколи стерилізації стають ще важливішими для запобігання прямому забруднення – випадкового занесення земного життя на інші світи, або зворотного забруднення – ризику занесення інопланетних мікробів на Землю.
По-друге, це розширює наше розуміння того, як життя може переміщатися у космосі. D. radiodurans відомий своєю неймовірною стійкістю: він уже вижив три роки, наражаючись на суворі умови за межами Міжнародної космічної станції. Це дослідження показує, що удари астероїдів можуть бути життєздатним механізмом для панспермії, гіпотези про те, що життя може поширюватися по всьому Всесвіту через каміння або інші небесні тіла.
Відновлення та адаптація
Бактерії, що вижили, продемонстрували чітку фізіологічну відповідь на імітацію ударів. Команда виявила, що мікроби, які зазнали впливу вищого тиску, віддавали пріоритет відновленню ДНК та засвоєнню заліза, а не розмноженню, що вказує на зосередженість на негайному виживанні, а не на розмноженні. Ця поведінка ілюструє чудову адаптивність цих екстремофілів.
Це дослідження не доводить, що життя переміщається між планетами, але воно показує, що умови для цього правдоподібні. Екстремальна довговічність певних організмів передбачає, що міжпланетне перенесення не тільки можливе, а й, можливо, більш поширене, ніж вважалося раніше.
Результати ставлять під сумнів загальноприйняті уявлення про межі життя та відкривають нові можливості для вивчення потенціалу мікробіологічного перенесення між планетарними тілами.
