Остання була страчена відьма

0
16

Коли сорокашестирічна мешканка швейцарського міста Гларус Ганна Гельда наймалася служницею в будинку місцевого судді Якоба Чуді, вона ще не знала, що незабаром їй належить увійти в історію вельми сумним чином: стати останньою в історії Європи жінкою, страченої за звинуваченням у чаклунстві.

Можливо, когось здивує, що останній подібний випадок стався саме у Швейцарії — країні, яка сьогодні бачиться царством порядку, законності та спокою. Однак потрібно враховувати, що подібна репутація Швейцарії склалася лише в останні двісті років. У той час як в епоху до Наполеонівських воєн швейцарці користувалися славою народу, по–перше, дуже войовничого (недарма Римські Папи донині набирають свою гвардію саме з них), а по–друге, диковатого і забобонного. У зв’язку з цим не дивно, що полювання на відьом в цій країні набула просто небачений розмах: в XV — XVIII століттях у перерахунку на кількість населення в Швейцарії було страчено в десять разів більше відьом, ніж у Франції і вдвічі більше, ніж в будь-якому з німецьких князівств.

Але повернемося до Ганни Гельда. Через якийсь час після її появи в будинку восьмирічна дочка Якоба Чуді захворіла: у неї почалися судоми, і вона почала “исторгать з себе голки”. Чуді нібито зауважив, що “заговорені” шпильки підмішує їй у їжу служниця, після чого вигнав останню. Згодом, на суді, свідки стверджували, що дівчинка була нестерпним дитиною і часто знущалася над служницею, що і послужило мотивом злочину. І хоча дівчинка через деякий час зцілилася, Чуді звернувся до компетентних органів.

Якийсь час Гельда вдавалося переховуватися, але влада кантону Гларус оголосили нагороду за її затримання, і незабаром вона постала перед лицем правосуддя. Особа це, треба сказати, виявилося вельми непривабливим: немолоду жінку підвісили на дибу і катували до тих пір, поки вона не зізналась у спробі вбивства маленької дівчинки і, зрозуміло, в зносинах з дияволом, який був їй у вигляді великого чорного пса. Після чого її, недовго думаючи, визнали винним і засудили до смертної кари через відрубування голови (спалення до того часу вже вийшло з моди).

Тут потрібно зробити ще один відступ і сказати, що на дворі був 1782 рік. У повітрі носилися ідеї Вольтера і Руссо, всього через кілька років будуть прийняті Білль про права в США і Декларація прав людини і громадянина у Франції, і навіть в далекій і, здавалося б, відсталій Росії в цьому самому році Денис Фонвізін пише комедію “Недоросль”, в якій висміює неуцтво і забобони. І раптом у цей же самий час у центрі Європи людини на повному серйозі стратять за чаклунство.

Треба сказати, що судді, приговоривші Анну, все–таки усвідомлювали, яку реакцію викличе їх рішення, і тому офіційно вона була звинувачена тільки в замаху на вбивство. Але треба зазначити, що тогочасні швейцарські закони не передбачали смертної кари за спробу отруєння, якщо вона не призвела до загибелі жертви. Тим не менш, Ганна Гельда була страчена, і коли обставини її процесу стали надбанням громадськості, то наробили багато шуму по всій Європі, і доставили багато неприємностей владі кантону Гларус. Настільки багато, що більше у Швейцарії, та й взагалі в Європі відьом не стратили.

Тим не менш, реабілітована Ганна Гельда була лише недавно — в 2008 році швейцарський суд офіційно визнав її невинною, а її страту — “судовим вбивством”. Існує версія, що її наймач Якоб Чуді складався зі своєю служницею в плотського зв’язку, а коли справа зайшла надто далеко і розголос могла йому зашкодити, вважав за краще позбавитися від неї, використавши свої зв’язки. Чи Так це було чи ні, за давністю років вже не встановиш, однак таке припущення виглядає явно переконливіші, ніж версія про причетність до подій в Гларусі самого ворога роду людського, що з’явився в образі чорної собаки.
Джерело